Школо, рідна школо, через твій поріг

вийшли ми на простір осяйних доріг.

​

                Мальовниче містечко Мала Виска з висоти пташиного польоту схоже на велику чашу, буйно-зелену весною і влітку, барвисту восени і біло-морозну взимку. Історичні джерела стверджують, що населений пункт виник у другій половині ХVІІІ століття як шанець Єлисаветградського пікінерського полку. У 1768 році 8443 десятин землі Малої Виски було подаровано царицею Катериною ІІ поміщиці Кудашевій.

               У 1863 р. Мала Виска стає містечком. Але культура, освіта, медичне обслуговування були розвинені слабо. За переписом 1883 року з 3061 селянина лише 28 уміли читати і писати. Восени 1886 року в місті було відкрито першу початкову (церковно-приходську) школу, яка поміщалася в будинку на нинішній вулиці Київській біля колишньої друкарні (тоді був будинок волосного управління). Як пише Г.М.Перебийніс у своїй книзі «Школа над Виссю»: «На церемонію відкриття першого в історії нашого міста навчального закладу зібралося сотні маловищан, в тому числі волосне начальство. Першими учнями стали 97 хлопчиків і 13 дівчаток».

              У 1909 році відкрито було початкову земську школу. Тривалий час до Великої Вітчизняної війни і по війні тут була початкова школа №1, пізніше (70-80-ті рр.) розміщувався районний будинок піонерів, а нині будівлі не існує. З 1912 року починає працювати земська двокласна школа, у якій діти навчалися п’ять років. За радянської доби тут розміщувалася семирічна, пізніше-восьмирічна, школа №2 ім.І.Я.Франка. У 1980 році вона була приєднана до школи №3, а в приміщенні функціонував міжшкільний навчально-виробничий комбінат. Сьогодні тут працює маловисківська гімназія.

               Отже, перед Жовтневою революцією в Малій Висці  було три школи, які давали тільки початкову освіту і навчання в яких велося на російській мові. Але наявність шкіл не вирішувало проблем навчання дітей села.

                Мабуть тому у 1919 році в серпні  в єлисаветградській газеті з’явилась замітка про бажання населення Малої Виски мати вище початкове училище. Справу з організації училища було доручено вчителям Мочульському Олексію Михайловичу та Лішиній Антоніні Михайлівні. Після клопіткої роботи училище було створене в приміщенні земської школи №2. Однак адміністрація цукрового заводу висловила бажання, щоб діти робітників і службовців відвідували паралельні класи на території цукрозаводу. Урочисте відкриття училища і паралельних класів у заводі відбулося 11 жовтня 1919 року. Цей день вважається днем народження Маловисківської школи №3.

             Директором як основної школи, так і паралельних класів у заводі був О.М.Мочульсткий, який викладав природознавство, фізику, хімію, французьку мову. Педагогічний персонал складали: Лішина Антоніна Михайлівна (німецька і французька мови), Лупашкіна Параска Данилівна (географія, математика, історія, російська мова) Маркевич Марія Марківна, Злобинські Давид Євдокимович і Варвара Аркадіївна (початкові класи).

              У 1921 році обидві школи ( №2  і заводська) було реорганізовано згідно Декрету Радянського уряду в єдині трудові семирічні школи. Школа, яка організовувалась при цукрозаводі, одержала номер 3. Було призначено нового директора, ним став Іван Йосипович Туранський, через рік його переведено до Єлисаветграда, де він працював директором педучилища, а директором школи №3 став Гордієнко Степан Веремійович.

              Учительський колектив третьої школи був оргнізатором громадської роботи в Малій Висці. Колишній учень того періоду М.Г.Вальд називає вчителів-активістів М.Г.Юркевича, Х.П.Нетудихату, А.М.Лішину, Чабанського.

                  У 1922 році заводську семирічку №3 було переведено в приміщення колишнього будинку пана Улашина.  Після революції в цьому

будинку мешкало 14 сімей, які були переселені в інші житлові будинки.

                  Школа розмістилася в мальовничій садибі, до якої належало два гектара землі разом з великим парком, що збігав широкими тінистими алеями до річки; і фруктовим садом, який розташовувався понад крутішим східним берегом Висі. У саду була оранжерея, де працював садівник Зелінський, людина вже похилого віку. Навчались у школі 375 учнів, їх наставниками були 13 учителів.

                Розвиток піонерії також не залишив осторонь школу. Перший загін юних піонерів, який називався «Юний Спартак» організовано в 1923 році. Піонери носили свою форму і червоні галстуки, часто саморобні. Пізніше загін мав назу «Серп і Молот» . За спогадами М.Г.Вальда активістами були Борис Поліщук, Михайло Куперман, брати Топчії, Ступакова, Мишинська, Бичкова.

               Настав 1924 рік. Після смерті Леніна школи району вели наполегливу боротьбу за право носити ім’я вождя. За показниками роботи саме Маловисківська школа №3 виборола право носити ім’я на своєму прапорі. Школа була зразковою в районі. Їй виділялися стипендії для кращих учнів.

                Стипендію імені Н.К.Крупської одержала Надія Бежанова, яка пізніше працювала головою сільради в районі, а в 1957 році була завфермою в селі Лозуватка.

                    У 20-тих роках активно велася гурткова робота (15 гуртків налічувалося), діяв музей дитячих виробів, який був знищений під час окупації, славилися спортсмени школи, особливо футбольна команда. Від часу створення школи учні брали участь у роботі не тільки шкільних, а й заводських гуртків художньої самодіяльності. Школярі грали  в духовому оркестрі заводу, якими керував Бенціон  Семенович Хаймовський, були учасники театру, якими керував актор Гайдамака. Шкільним хором у 20-ті-30-ті роки керував учитель фізики і природознавства М.І.Юшкевич.

                У 1927 році школа №3 від цукрового заводу була передана у відання органів народної освіти. А в 1929 році колишні учні школи №3, голова завкому цукрозаводу Яків Борисович Альба і секретар завкому Іван Ілліч Ступаков порушили клопотання і домоглися відкриття на території цукрозаводу нової школи №4. Тому  з 1929 року школа №3 називається школою колгоспної молоді (ШКМ), а школа №4 – фабрично- заводською семирічкою (ФЗС).

                 Мала  Виска у 1934 році стає районним центром, школа №3 розгорнулася в десятирічку. До школи ходили діти з ближніх сіл, у школі ставало тісно, а згодом заняття стали вестися у дві зміни.

                  З метою поліпшення умов роботи школи №3 було прийнято рішення виконкому райради збудувати нову школу. Вона була збудована за вісім місяців. Але про нову школу ми можемо тільки згадувати, бо, відступаючи у 1944 році, фашисти зруйнували приміщення.

             Якщо говорити про директорів школи, то з 1933 року директором працював Охрім Панасович Мусіяка. А от коли будувалось нове приміщення школи, керувала нею Євгенія Олександрівна Степнова, про це згадує у своїй розповіді Моторна М.Г.

                Активним було шкільне життя у 30-ті роки. Учні школи були переможцями районних і республіканських конкурсів, активними учасниками позакласної роботи, помічниками місцевих активістів.

             Лихоліття війни, що розпочалася 22 червня 1941 року, докотилося до нашої Малої Виски 1 серпня 1941 року. Почалися арешти, розстріли. У період війни школа не працювала три навчальних роки.

               Але її випускники, колишні учні, дописували історію школи власною кров’ю на фронтах війни, в партизанських загонах, підпільних організаціях. Можна називати прізвища багатьох наших земляків, які були учнями і вчителями школи, що наближали перемогу (Сухомлин, Тупчій, В.К.Цибулько, Моторний, Перебийніс багато інших).

                 13 березня 1944 року наше містечко було звільнено від фашистів, а в квітні третя  школа знову відновила свою роботу в старому напівзруйнованому будинку.

                Про післявоєнний період школи №3 згадує вчителька-пенсіонерка Моторна Марія Григорівна. Після вигнання фашистів діти, шукаючи спілкування, відради, прийшли до школи. Але приміщення було занедбаним, адже німці перетворили деякі будівлі на конюшні. Тому довелося їх вичищати, мити, добудовувати. Діти із задоволенням виконували цю роботу. 1 вересня 1944 року розпочалися заняття. Старші учні навчалися в приміщенні будинку Улашиних, а початкові класи в школі №1.

                 Директором школи в тяжкі післявоєнні 1945-1949 рр. був Мусіяка, а в 1958-1960 рр. -  Стріленко. Школа поступово оживає, вона входить у звичайне русло свого життя. Відновлюється робота гуртків, піонерської організації.

                  У 1960 році Маловисківську середню школу №3 очолив Перебийніс Григорій Миколайович.

                  Він уважно  вивчав життя школи, умови розвитку як учнів, так і педагогів. Узгодженість дій, багаторічна співдружність дали можливість випестити у кожному вчителеві своє «Я», довести кожного до рівня особситості. Тому і зросли в школі такі вчителі: Пасічник Є.І., Бращук В.Д., Жолтікова Н.Г., Коноваленко Т.С., Боржакова Н.С., Ковтун О.С., Паливода О.Н. та багато інших. Як згадує Паливода О.Н. у школі працювали наукові товариства, літературне об’єднання «Світанок», театральна група, мистецьке об’єднання. У такій школі не можливо було виховати учня не патріота .

                     Тому, мабуть, у 60-70 роки школу можна сміливо називати «школа Григорія Миколайовича Перебийніса».

                     Працю вчителя, директора, особистості високо оцінювали В.О.Сухомлинський, І.Г.Ткаченко. Про школу і педагогічний досвід Г.М.Перебийніса писали «Правда», «Известия», «Учительська газета», «Радянська освіта», «Радянська школа» та інші.

                    Але приміщення школи не могло вмістити ту кількість дітей, які повинні були її відвідувати. Тому у 1977 році було прийнято рішення про будівництво нової школи. І запрацювали будівельники, але як згадують учителі школи Жолтікова Н.Г., Хмара Н.І., Тернова В.Г.,

Онойко О.М., працювали не тільки спеціалісти, а й учні школи. Вони допомагали виносити сміття, наводити лад в уже збудованих рекреаціях. Районне керівництво також було зацікавлене у якнайшвидшому закінченні будівництва, тому і були частими гостями будови. Серед них Небога І.М., Довгань А.П., Гуля В.В.

                  У 1980 році продзвенів перший дзвінок у новій, великій, гарній школі, яка  вмістила майже 1500 тисяч учнів.

                  Лідія Михайлівна Мазур згадує, що їх, вчителів школи №2, запросили на роботу до школи №3. Приміщення школи було настільки гарне, сяюче, але й таке незнайоме, що навіть було дещо страшно. Всюди чувся сміх і гомін учнів.

                  Традиції старої школи №3 було збережено. Знову запрацювали літературна студія «Світанок» (Маснєва О.Д., Салогуб Г.С.), інтернаціональний клуб (Паливода О.Н.), група «Пошук» (Силенко О.В.), хор (Лойтра П.Л.).

                  Школа, шкільні наукові товариства мали тісні, ділові зв’язки з Кіровоградським педагогічним інститутом. Щорічно школу відвідували всі кафедри вузу: педагогіки, української мови, літератури, російської мови, літератури, математики, фізики, історії. Науковці  зустрічалися з членами наукових товариств, учнями, вчителями. Доктор наук, професор А.Я.Розенберг детально вивчав роботу юних науковців, висвітлив наш досвід у декількох своїх книгах, наукових працях («Пионерские и комсомольские организации в борьбе за знания», «Справа честі шкільної комсомолії», «Як організувати роботу учнівського наукового товариства», «Комсомол і пізнавальна аткивність старшокласників»).

              Наші юні біологи підтримували зв’язки з павільйоном юннатів Виставки досягнень народного господарства СРСР, одержували завдання для досліджень. Регулярно доповідали про їх виконання.

                Щорічно в школі проходили декади української, російської літератури, фізики, математики, хімії, біології, географії, історії.

                Багато уваги приділялось трудовому вихованню. Співпраця із заводом сухого молока давала можливість учням знайомитися із професіями, а шефство над школою колгоспу «Родина» - допомогу школі.

                  З 1982 р. по 1987 р. директорами школи були В.Є.Коноваленко, В.І.Вієвський, В.В.Ткаченко.

                  В 1987 році директором школи стала жінка - Галка Людмила Іванівна. Кожен рік сповнений неспокоєм, творчими пошуками.

                   Школа визнана в області базовою по вивченню і запровадженню теоретичної спадщини В.О.Сухомлинського, є опорною в районі по вивченню української мови та літератури, англійської мови, зарубіжної літератури, математики, хімії, біології,  трудового навчання, образотворчого мистецтва та початкових класів.

                   У 1991 році вчителька Л.М.Шевченко у співдружності з науковим працівником НДІ м.Києва Л.О.Варзацькою видала книгу  з питань розвитку зв’язного мовлення школярів. Неодноразово вивчався і узагальнювався досвід роботи вчителів школи Л.М.Шевченко, Г.М.Стеценко, Т.Д.Білецької, Н.Л.Соловйової, Л.П.Давидової,  О.Г.Сидоренко. Учителька молодших класів З.М.Усенко брала участь в апробуванні нових підручників. Наукова методична рада Міністертва освіти і науки України затвердила рішення про впровадження в навчально-виховний процес учнів молодшого шкільного віку програми всебічно розвиненої особистості «Крок за кроком».

                 Гордістю школи були вчителі старшого покоління Т.С.Коноваленко, А.П.Петрова, Н.Г.Жолтікова, Т.Д.Білецька, К.Ю,Іржова, Г.М.Стеценко, Л.М.Хлопенко, Н.Л.Тупчій, О.Г.Сидоренко, О.М.Онойко, Н.І.Хмара, Л.П.Давидова.

 

                 Знаходять продовження започатковані у попередні роки ефективні методи викладання, проведення громадського огляду читання,  написання учнями казок. Досить поширеними стали такі форми  роботи, як аукціони творчих ідей, творчі звіти вчителів і навіть усього педколективу перед освітянами району.

     Школа весь час змінюється, адже її життя – це діти. Школа №3 сьогодні – це і кабінети інформатики із сучасними комп’ютерами,  кабінет фізики, хімії, історії, української мови, спортивний зал, актовий зал, кабінет народознавства. Славу нашій школі нині несуть учителі Лойтра Л.І.,

Шусь І.С., Нестеренко Л.А., Чабан Л.Г., Заводова З.В., Хлопенко Л.М., Давидова Л.П., Лисенко Т.В., Лисенко О.М., Усенко З.М., Нехаєнко І.В., Голуб О.В та багато інших.

     Учні школи намагаються і далі плекати і примножувати її традиції. Вони є активними учасниками українознавчої гри «Соняшник», математичної – «Кенгуру», історичного конкурсу «Лелека», конкурсу з фізики «Левеня» та багатьох інших. Призові місця вибороли Мокряк Антоніна, Лесів Ірина, Хоменко Анна, Лисенко Ольга, Сніцар Катерина, Пилипенко Катерина, Сьомка Крістіна та інші. Учні школи є переможцями районних та обласних олімпіад. Це Кравченко Артем, Дудник Валерій, Мокряк Антоніна, Бакалінська Анна, Лисенко Ольга.

     Для поглиблення знань з окремих предметів учні школи навчаються в МАН. Широкої популярності набули тижні наук з історії, математики, української мови, географії, біології. Постійно високих здобутків досягають вихованці секції легкої атлетики під керівництвом учителя Шостака О.В.

     Не дивлячись на те, що школі за дев’яносто, вона залишається школою дитинства.

Її не зістарили роки,

Її не зігнули літа.

В розчинені вікна широкі

До класу вітерець заліта.

Тому і невпинно у школі

Сріблом розсипає дзвінок.

І ніби до вулика бджоли

Спішить дітвора на урок.

І сад наш старенький весною

Шатро напинає густе,

Дорога до нашої школи

Ніколи не заросте.